Друкована каталожна картка – виготовлена поліграфічним способом каталожна картка стандартного розміру з уніфікованим бібліографічним записом, призначена для стандартизації опису документів і забезпечення централізованого ведення каталогів у бібліотеках.

Найбільшого поширення Д. к. к. набула у 1920–1980-і роки. Вона слугувала уніфікованим засобом централізованого каталогізування та виконувала одночасно кілька функцій: забезпечення однотипності бібліографічного опису документів згідно з чинними на той час стандартами, їх індексування за визначеною системою бібліотечної класифікації; інформування про нові видання та відображення їх наявності у фонді конкретної бібліотеки. В умовах централізованих бібліотечних систем Д. к. к. були найбільш оперативною формою рекомендаційної бібліографії.

Стандартна Д. к. к. вміщує сукупність бібліографічних відомостей про документ або його складник, необхідних для його ідентифікації: бібліографічний опис, класифікаційний індекс, авторський знак, відомості про наклад, додатки та ін. Більшість Д. к. к. містять також анотацію (вони називаються анотованими каталожними картками), або ж предметні рубрики, інші відомості, що стосуються змісту документа (перелік вміщених у збірнику вибраних творів письменника(ів) романів, повістей, оповідань та ін.) У нижній частині картки в кутах зазвичай зазначено її видавця (книжкову палату, головну галузеву бібліотеку тощо), а також додаткові службові помітки.

 Перші спроби запровадити Д. к. к. в бібліотеках були здійснені в 19 ст. За ініціативою хіміка і медика Ф. Рейсса 1823 року в друкарні Московського університету вперше у світі надрукували 500 каталожних карток. В Західній Європі та США аналогічні спроби фіксувалися з 1860-х рр. Уперше масового поширення Д. к. к. набули у США: від 1 січня 1901 р. їх почала видавати Бібліотека Конгресу і розсилати в книгозбірні.

В СРСР Д. к. к. були запроваджені в 1920-ті роки і призначалися для каталогів (абеткових, систематичних, предметних тощо) всіх типів бібліотек. Ставилася мета досягти раціонального використання робочого часу в бібліотечних технологічних операціях, пов’язаних з індексуванням документів, каталогізуванням та комплектуванням фондів насамперед у масових (публічних) та галузевих бібліотеках. На той час запровадження Д. к. к. було важливою інновацією у поєднанні з ідеями централізації бібліотечної справи та засад наукової організації праці в бібліотеках. З огляду на досить низький рівень кваліфікації більшості тогочасних бібліотечних працівників, Д. к. к. позитивно впливали на продуктивність роботи з ведення каталогів та організацію технологічних процесів.

Д. к. к. виготовляли на цупкому сіро-жовтуватому папері чи напівкартоні й друкували значними накладами. Окрім каталогів Д. к. к. використовували й для створення картотек різного роду (докомплектування фонду, місцевих видань, лакун тощо).

У 1925 р. для випуску Д. к. к. з короткими анотаціями на видання російською мовою для масових бібліотек було створено Бюро центрального каталогізування (БЦК), що перебувало в підпорядкуванні Головполітосвіти РРФСР.

Надалі в СРСР підготовкою та виданням Д. к. к. у різні періоди займалися кілька установ: БЦК (1925–1929), Критико-бібліографічний інститут Об’єднання державних видавництв (1930–1936), Науково-дослідний інститут бібліотекознавства і рекомендаційної бібліографії Наркомосвіти РРФСР (1937–1939), Державне бібліотечно-бібліографічне видавництво Наркомосвіти РРФСР (1940–1945), Державне видавництво культурно-освітньої літератури (Госкультпросветиздат, (1946–1954), видавництво Всесоюзної книжкової палати (ВКП, 1956–1963), видавництво «Книга» (1964–1992), науково-виробниче об’єднання ВКП (початок 1990-х років).

Практика використання Д. к. к. у межах централізованого каталогізування, крім СРСР, застосовувалась і в деяких інших країнах, здебільшого соціалістичного табору.

У 1950–1980-х рр. союзним організаційним і виконавчим центром, відповідальним за підготовку випусків Д. к. к. для масових бібліотек, була Державна бібліотека СРСР ім. В. І. Леніна (нині – Російська державна бібліотека). Д. к. к. готували на базі обов’язкового примірника документів, вибірково відображаючи видавничий потік з усіх галузей знань та художньої літератури. Випуск Д. к. к. не поширювався на видання, що виходили в місцевих видавництвах, вузьковідомчого призначення, малотиражні тощо. Д. к. к. готували як на окремі книжки, так і на статті, художні твори зі збірників, періодичних видань тощо.

З метою здешевлення випуску Д. к. к. їх виготовляли комплектами, які мали різне наповнення й обсяг, залежно від типу бібліотеки, а розповсюджували централізовано, переважно шляхом передплати та через бібліотечні колектори.

Виходили чотири комплекти Д. к. к. (здебільшого анотованих), відповідно до типів бібліотек, найбільшими накладами – для масових (міських і районних, сільських, дитячих) та шкільних.

У зв’язку з реформуванням системи централізованого каталогізування для масових бібліотек у 1983 р. було ухвалено рішення перейти на випуск двох комплектів анотованих Д. к  к. (для масових та дитячих бібліотек), а з 1985 р. – видавати картки для централізованих бібліотечних систем з аналогічним поділом на комплекти.

В системі централізованого випуску Д. к. к. поряд із безумовною користю існували й недоліки. Часто бібліотеки отримували картки зі значною затримкою, за кілька місяців після надходження книжкових новинок, зокрема через те, щодо до процесу їх створення було задіяно кілька організацій: їх готувала Державна бібліотека СРСР ім. В. І. Леніна, друкувало видавництво «Книга», розсилав Союздрук. Не бралися до уваги й особливості комплектування деяких книгозбірень; зростав розрив між кількістю нових надходжень і обсягом комплекту Д. к. к. – у бібліотеках накопичувалися картки на видання, які в їхніх фондах були відсутні та ін.

У мережах галузевих бібліотек (сільськогосподарських, академічних, медичних, технічних та ін.) їхні головні методичні центри як на союзному, так і республіканському рівнях на профільну літературу в окремих випадках самостійно виготовляли Д. к. к. й розсилали їх на місця повними та галузевими серійними комплектами. Картки готували також на нотні й картографічні видання. На описи винаходів до авторських свідоцтв Д. к. к. випускав Центральний НДІ патентної інформації; на стандарти, технічні умови та іншу нормативно-технічну документацію – Всесоюзний інформаційний фонд стандартів Всесоюзного НДІ технічної інформації, класифікації і кодування. Найбільші бібліотеки СРСР та органи інформації випускали Д. к. к. також на зарубіжні книги та статті із зарубіжних журналів. Для якісної підготовки таких карток залучали профільних фахівців.

На рубежі 1980–1990-х років на всесоюзному рівні у випуску Д. к. к. спостерігалось помітне зниження обсягів передплати на них та, як наслідок, збитковість їх виробництва. Остаточно випуск Д. к. к. припинився в 1992 р. з розпадом СРСР. Натомість у деяких колишніх союзних республіках великі бібліотеки, книжкові палати тощо власними силами розпочали випуск друкованих рекомендаційних каталогів для бібліотек, а також публікацію макетів анотованих каталожних карток до окремих видань, пропонованих бібліотекам для поточного комплектування. Копіюючи різними способами ці макети, книгозбірні отримували замінники Д. к. к,, але, здебільшого, погіршеної якості, на більш тонкому папері.

В Україні функції централізованого каталогізування документів, насамперед українською мовою, і випуск Д. к. к. з січня 1927 р. виконувала Українська книжкова палата (УКП, нині – Книжкова палата України), однією з перших в СРСР. Щороку друкувалося майже 4 тис. карток на книги, що були зареєстровані в «Літописі українського друку». Їх розсилали за передплатою в наукові бібліотеки. Проте до бібліотек картки потрапляли із запізненням на 2–3 місяці після появи книжок у продажу та у фондах, в описі й рубрикації видань траплялися серйозні помилки. У 1929–19З0 рр. палата видавала рекомендаційний каталог «Треба прочитати» у трьох серіях: для сільських, міських і дитячих бібліотек; на кожну книгу в ньому подавалася окрема анотація. Проте каталог мав істотні недоліки: охоплював незначну кількість друкованої продукції України, без зазначення індексу й авторського знака, анотації були шаблонними. Поступово, з набуттям досвіду, в 1930-ті роки методика підготовки й змістове наповнення Д. к. к. поліпшувались. Від 1949 р. палата видавала анотовані Д. к. к. на книжки республіканських і обласних видавництв України на підставі обов’язкового примірника документів, що надходив в установу. Вміст типової розгорнутої анотації охоплював розкриття ідейно-політичної спрямованості твору(ів), короткий виклад змісту, наукову цінність та читацьке призначення. Інколи подавали й короткі відомості про автора. Д. к. к. випускали не лише на книжки, а й на художні твори, статті та рецензії в журналах, збірниках і газетах. Тривалий час картки випускали лише повним комплектом, призначеним для великих бібліотек універсального типу; згодом почали видавати також скорочений комплект різного обсягу, залежно від типу бібліотек – для масових (міських і районних), для сільських і колгоспних, для дитячих і шкільних книгозбірень. Випускали також комплекти неанотованих карток на книжки, призначені для наукових бібліотек.

Книжкова палата УРСР готувала й галузеві випуски (серії) Д. к. к. У 1957–1959 рр. виходило три серії – для технічних, сільськогосподарських та медичних книгозбірень. Від 1960 р. кількість серій збільшилася до семи (додалися такі: суспільно-політична і соціально-економічна література; художня література, літературознавство, мистецтво; природознавство, фізико-математичні науки; культура, освіта, преса, бібліотечна справа). Від 1962 р. виходила восьма серія – «Автореферати дисертацій». Одночасно аналогічними трьома комплектами Книжкова палата УРСР випускала Д. к. к. на журнальні та газетні статті і рецензії, проте кількість серій в них була більшою і за кілька років зросла з трьох до тринадцяти.

Від початку 1960-х рр. централізоване каталогізування здійснювали кілька установ: Державна республіканська бібліотека УРСР ім. КПРС (нині – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого), де складали анотовану друковану картку для видавництв Києва, а ті передавали у друкарні для тиражування; Книжкова палата УРСР (виконувала аналогічну роботу для харківських видавництв); обласні універсальні наукові бібліотеки (для обласних видавництв). Всі вони попередньо отримували від видавництв верстку кожного видання з прикнижковою анотацією, здебільшого на звороті титульного аркуша, і на окремому аркуші текст короткої анотації для каталожної картки. Необхідні технологічні операції в бібліотеках і палаті виконували протягом одного-двох днів і верстки одразу повертали у видавництва. Виготовлені в друкарнях анотовані Д. к. к. надходили до бібліотечного колектора разом з частиною накладу книжок, а звідти їх передавали чи розсилали в бібліотеки; Д. к. к. іноді вкладали в книжки.

З розпадом СРСР Книжкова палата України через нестачу державного фінансування та труднощі, пов’язані з функціонуванням як установи, так і бібліотек в умовах гострої економічної кризи 1992–1996-х рр., призупиняла практику друкування і розсилання комплектів Д. к. к. Випуск карток було поновлено на рубежі 20–21 ст., коли економічна ситуація в Україні дещо поліпшилась. Через те, що комплектування публічних бібліотек мало багато недоліків, книгозбірні отримували лише частину видань, відтак більшість Д. к. к., вміщених у комплекти, виявлялися незатребуваними. За цих умов Книжкова палата України визнала практику підготовки та випуску Д. к. к. збитковою й недоцільною. Упродовж 2006–2007 рр. для внутрішніх виробничих потреб палати в установі на кожне нове видання виготовляли по 11 пр. карток, надалі, з упровадженням електронного каталогу, їх випуск остаточно зупинився.

У зв’язку з фактичним припиненням від початку 1990-х років випуску комплектів Д. к. к. Книжкової палати України, та, відповідно, ліквідацією системи централізованого каталогізування, кожна книгозбірня України самотужки вирішує проблему наповнення власних каталогів картками на нові видання. Так, Національна парламентська бібліотека України (нині – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого) після низки технічних експериментів, починаючи з 1995 р. й дотепер для внутрішніх потреб використовує спеціальну комп’ютерну програму й спеціальний принтер для виготовлення карток, які завдяки застосуванню стандартних кеглів і накреслень шрифтів візуально не відрізняються від виготовлених у друкарнях (тобто традиційних Д. к. к.), окрім більш тонкого паперу (застосовується офісний папір щільністю 90 г/м² з високим коефіцієнтом білизни).

Практика виготовлення Д. к. к. була використана у виданні журналу- інновації «Шкільний бібліотечно-інформаційний центр. Повне видання» як засіб централізованого каталогізування для бібліотек закладів загальної середньої освіти. Кожне число часопису вміщувало комплект друкованих карток з бібліографічним записом на всі публікації, вміщені у випуску.

 

 

 

Вугман И. Шире использовать печатные аннотированные карточки (К 25-летию издания аннотированных печатных карточек) / Вугман И. // Библиотекарь. – 1950. – № 10. – С. 11–15.

Чижкова Г. Об аннотированных печатных карточках / Г. Чижкова // Библиотекарь. – 1957. – № 1. – С. 58–63.

Зобіна З. Централізована каталогізація / З. І. Зобіна, Н. С. Меве // Державна бібліографія на Україні (1922–1962) : зб. ст. / Кн. палата УРСР. – Харків : Вид-во Книжк. палати УРСР, 1962. – С. 43–54.

Иванова С. П. О централизованной каталогизации для массовых библиотек / С. П. Иванова, Г. И. Чижкова // Сов. библиография. – 1966. – № 3. – С. 17–23.

Поліграфічне оформлення друкованих каталожних карток на книги: Інструкція для техредакторів і коректорів. – 2-е вид., випр. і доп. – Харків : Ред.-вид. відділ Кн. палати УРСР, 1971. – 48 с.

Истрина М. В. Аннотирование произведений печати  : метод. пособие / М. В. Истрина. – Москва : Книга, 1981. – 48 с.

Козловская Л. И. Централизованная каталогизация в Белоруссии / Л. И. Козловская, С. Е. Биндлер  // Науч. и техн. б-ки СССР. – 1983. – № 7. – С. 13–15.

Борисенко Т. В. Аннотированная карточка: опыт издания и перспективы / Т. В. Борисенко // Сов. библиотековедение. – 1985. – № 3. – С. 73–79.

Стародубова Н. З. Аннотированная карточка: история и перспективы / Н. З. Стародубова // Мир библиографии. – 2000. – № 4. – С. 85–89.

Сенченко М. І. Книжкова палата України. Історія і сьогодення / М. І. Сенченко. – 2-ге вид., випр. і доп.  – Київ : Кн. палата України, 2004. – 164 с. : іл.

Сенченко М. Книжковій палаті України – 95 років, що далі? / М. Сенченко // Вісн. Кн. палати. – 2014. – № 1. – С. 3–7.

Сенченко М. І. Книжкова палата України : 100 років системних та інноваційних трансформацій, 1919–2018 / Сенченко Микола Іванович; наук. редагування Н. О. Петрової. – Київ : Кн. Палата України, 2019. – 200 с. : іл.